Сьогодні ми хочемо розповісти про Вінницький Академічний музично-драматичний театр імені М. Садовського, та коли він вперше отримав своє ім’я.
Історія його створення корінням уходить на початок двадцятого сторіччя. Саме в той час активно заговорили про втілення такої ідеї в життя.
“Подільське губернське управління підписало наказ за №280 від 6 лютого 1910 року про початок будівництва театру Вінниці. Міською владою постійно виділялися кошти на необхідні витрати щодо нової будівлі. Сьогодні важко й уявити, що будівництво тривало 11 місяців! Вінничани мріяли про театр – вони його й отримали”, – пишуть театрали про історію свого театру
Стаціонарний український театр з’явився у 1920 році. Тоді він працював під керівництвом Гната Юри. Свій творчий шлях на тетаральній сцені прожили такі актори:
Амвросій Бучма
Олексій Ватуля
Володимир Сокирко
Феодосія Барвінська
У 1923 році Вінницький театр який переїхав до Харкова, а згодом прописався у столиці, де отримав прописку і став Національним академічним театром ім.І.Франка.
Але славетний Київський театр не забуває свою колиску – вінницьку сцену.
На той час в нашому місті збільшувалась кількість листів-клопотань, де містяни просять про створення власного стаціонарного театру.
Будівлю виконали в неоренесансному стилі з ліпнинами та прикрасами в стилі модерн.
Будівля зводилась близько одинадцяти місяців, а загальна вартість становила сто шістдесят тисяч рублів.
Квитки на вистави у молодому театрі коливались від семи копійок до семи карбованців. Перегляд вистав був доступн усім категоріям населення.
В роки другої світової війни театр продовжував функціонувати. Частина трупи пішла на фронт, частина — продовжувала творчо працювати.
Найстарші актори розповідали про вплив загарбників з Германії. Було видно, що спочатку німці з повагою ставилися до колективу і театру. Актори отримували їжу як у німецьких солдатів та не піддавалися репресіям.
Ходили в той час і дивні чутки про те, що на вистави приїздив сам Адольф Гітлер, але інкогніто та Герман Герінг, проте документального підтвердження цього факту досі не знайдено.
На той час у Вінниці виходила газета «Вінницькі вісті», у якій публікувалися заборонені радянською владою твори Лесі Українки, Володимира Винниченка, Уласа Самчука.
Під час німецького відступу в березні 1944 року, загарбники спалили кращі будинки в центрі Вінниці. У тому числі і театр. Після пожежі будівля потребувала серйозної реконструкції.
“На реставрацію, здійснену за проектом архітектора Д.Чорновола, знадобилось 4 роки. Трупа ж своє служіння продовжувала у колишньому клубі промкооперації. І вже наприкінці квітня 1944 тут було показано невмирущу “Наталку Полтавку”. Подібно Фенікс, Вінницькому театрові судилось відродитись з попелу, соколом злетіти не одному поколінню творців невмирущого мистецтва” – згадують тетрали.
Однак, із зрозумілих причин, взялися за саме відновлення театру лише після закінчення війни. Відновлювати його приходили навіть прості люди, незалежно від віку та професії.
Реставрація тривала більше двох років з 1945 по 1948.
“Наказом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року Ізмаїльський музично-драматичний театр було об’єднано з Вінницьким. Федір Верещагін очолив заново сформовану трупу. Новий театральний сезон розпочався у відродженому приміщенні виставою “Інтервенція” 6 листопада 1948р. Розпочалась нова ера театру. Згуртований талановитим режисером і організатором театральної справи н.а. УРСР та СРСР Федором Верещагіним, колектив однодумців натхненно працював над постановками кращих творів вітчизняної та світової драматургії”, – йдеться на офіційному сайті.
У стінах театру розвинули творчий хист :
Народні артисти України:
Анатолій Овчаренко
Нестор Кондратюк
Лідія Бєлозьорова
Валерій Прусс
Таїсія Славінська
Микола Сардаковський
Клавдія Барил
Анатолій Вольський;
Заслужені артисти України:
Жанна Андрусишена
Наталія Шолом
Надія Кривцун
Діана Калакай
Любов Остапчук
Микола Чуча
Анатолій Книшук
Валентина Хрещенюк
Надія Колесниченко
Людмила Мамикіна
Володимир Постніков
Марія Скрипник
Перша згадка про Вінницький міський театр іде ще з 7 грудня 1899 року.
“Пісні в особах” (Режисер – Дьяков С.В. Диригент – Фрейчко Б.С.). Вінниця; .. Товариство українських артистів під управлінням М.К. Ярошенко.
В 1911-му році у театрі працював художник Натан Альтман.
А найбільшим часом розквіту для міського театру стали 1915-16 роки. Тоді з’явилося дуже багато афіш та цікавих подій. І на кожній згадується наше місто.
А називатися саме Вінницьким Академічним музично-драматичним театром імені М.Садовського, Вінницький міський театр став з 1960 року. Про це свідчить афіша вистави з моторошною, на наш час, назвою: “Мертвий бог”.
Сьогодні приміщення театру розташоване в центрі міста за адресою: вулиця Театральна, 13.
Його зал розрахований на сім сотень місць. На сцені театру грають безліч вистав, та виступає багато талановитих земляків та гостей з-за кордону. Театр йде в ногу з часом, і, нещодавно старий можна так сказати, класичний, вигляд афіш перетворився на інтерактивні екрани, де можна побачити не лише анонси найближчих виступів а й переглянути уривки подій. Це допомагає містянам навіть у прохолодні вечори, коли вони очікують на тролейбусній зупинці все одно надихатись творчістю та починати гадати: “А на яку виставу би завітати мені…?”.
Навіть під час карантину актори не забувають про відвідувачів, і хоч в залі одні порожні стільці, а на сцену дивиться лише камера, вони все одно віддано грають свої ролі, даючи усім людям, які вимушені бути на карантині відчуття комфортної присутності.
Автор статті: Марія Лук’янович