У Вінниці відбулась зустріч на тему історичної самобутності мешканців Вінниці, і мала назву “Індикатори ідентичності вінничан”.
Ця зустріч була перша у циклі зустрічей, першою на території майбутнього музею історії Вінниці, та першою вересневою оффлайн-зустріччю, але при дотриманні усіх карантинних вимог..
Лекторка, докторка історичних наук, професорка ВДПУ ім. М. Коцюбинського Тетяна Кароєва, прочитала присутнім свою лекцію про Вінницю і єврейську громаду як індикатор ідентичності вінничан.
Першим пунктом у своїй лекції Тетяна Кароєва вирішила пояснити слухачам причину вибору такої теми як єврейська громада саме першою у циклі. У відповідь лекторка мала перелік історичних подій, які зможуть це пояснити.
Далі історична стежка завела у часи погромів в Україні. І судячи з усіх даних — місто Вінниця саме антипогромне місто в ті часи. Про що згадує й сама лекторка.
“З Вінницею не пов’язані ні погроми 50-тих років, ні погроми 80-тих ХІХ сторіччя. Погроми 1905 року — тут питання. Тому що, якщо звернутися до спогадів про ці події. Погроми готувався, дійсно. Смерті почались, коли почала стріляти армія. 12 осіб було вбито. І та ж сама армія, потім, і зупинила погромників. кілька є спогадів. Ніхто у спогадах не згадував про вінничан, як загрозу.”, – розповідає Тетяна Кароєва.
Було згадано і про те, що у 1919 році Вінниця записана в переліку міст, де відбувалися погроми. Але постає питання щодо дати. Бо одні документи свідчать про 3 серпня — що ще є часом коли існувала радянська влада, чи про 30 серпня — це вже часи української влади.
“Зміна влади відбулася 10 серпня”, – стверджує пані Кароєва, – “Є багато описів про те як відбувались погроми у Фастові, Житомирі, Черкасах. Є опис погрому. Вінницького опису немає ніде. Немає кількості жертв. Немає якими були втрати”.
В жодній із газет того часу: Бердичівських, Житомирські, Кам’янецьких, Київських, Вінницьких, ніде не було згадки про погроми 1919 року. Як стверджує Тетяна Кароєва, навіть в архівних фондах, де збережено всі матеріали про погроми про Вінницю не написано нічого. Згадується тільки розстріл п’яти єврейських чоловіків на залізничному вокзалі в одній(!) газеті.
Таким чином пані Кароєва робить висновок, що ані 3, ані 30 серпня 1919 року погромів у Вінниці не було.
“Виходить так, що у Вінниці погромні настрої — слабкі. Чи їх взагалі немає, чи вони слабкі”, – зазначає лекторка.
Історію появи на території Вінниці єврейської громади, було зроблено Тетяною Кароєвою у вигляді короткого історичного бліцу.
1506 рік — поява першого єврея на території тодішньої Вінниці
1616 рік — з п’яти сотень домівок, які є у місті, 50 – єврейських
1593 рік — євреї добиваються безмитною торгівлі у місті Вінниця. Боротьба із християнською громадою.
1598 рік — Вінниця стає адміністративним центром Брацлавського воєводства
1603 рік — християни позбавляють євреїв на безмитну торгівлю
1640 рік — отримання Вінницею Магдебурзьке право. Іудейські та християнські громади отримують однакові права
1768 рік — часи Коліївщини. Уманська різня. Розірвання угоди між вінницькою та єврейською громадою
Починаючи огляд часів 18 сторіччя, Тетяна Кароєва з говорить:
“В нас не було ані друкарні єврейської, в нас не було відомої єврейської школи. Чому вінницька велика синагога, ну, місто Вінниця — заможне, єврейська громада — заможна, а синагога, врешті-решт, вона була дерев’яна”, – каже лекторка.
Все це було через статус королівського міста, який блокував роботу громади. Бо щонайперша хасидська синагога з’явилася у Вінниці у 1885 році. і найдивнішим було те, що навколо нашого міста — в приватних містах — будувалися усі ті єврейські школи, друкарні, синагоги.
За словами пані Кароєвої хасидизм у Вінниці не прижився, і дуже швидко зник вже у радянський час.
У 1800-их роках, після реформи, Вінниця опинилася одним з 76 міст, в якому ще залишилися цехи. В той час робота можлива була як для вінничан , так і для іудеїв.
Тетяна Кароєва навела короткий відсотковий перелік співвідношення християн та іудеїв в тих чи інших цехах.
У цехах з пошиття одягу – 47% християни, 50№ – іудеї;
У цехах з обробки деревини – 35% християни, 64№ – іудеї;
У цехах з обробки металу – 37% християни, 63№ – іудеї.
При цьому, при влаштуванні до цеху треба було вказати свою рідну мову і 109 євреїв, які жили у Вінниці, вказали малоросійську, тобто українська мова була для них рідною.
“Чому євреї у Вінниці вважають, що українська мова є рідною для них. Єдине пояснення, яке я бачу, це те, що єврейська громада вимушена була виживати в умовах бувшого королівського міста”, – пояснює Тетяна Кароєва.
Єврейська громада мала високі показники і в навчанні. Так, після реформи у 1800-их роках серед хлопців євреїв було 10% на клас, то серед дівчат показники були інші. Як в міністерських навчальних закладах Вінниці – 34%, так і в приватних – 74%.
Також було згадано й про те, що під час війни дуже багато хто допомагав євреям втікати від небезпеки, яка йшла від фашистських загарбників. Місто Вінниця і область є серед лідерів за кількістю праведників світу.